Каталог статей
| Головна » Статті » Мої статті |
Майбутнє грального бізнесу в Україні або лотерейна монополія
Яку модель побудови ринку обере держава? Гетманцев Данило К.ю.н., доцент кафедри конституційного і адміністративного права Київського Національного університету імені Тараса Шевченка, президент ПФ «Юрімекс», Почесний президент ЮК Jurimex Адже загальновідомо, що добре розвинутий азартний бізнес завдає значної шкоди суспільству. І справа тут не тільки і не стільки в розоренні окремих сімей і у хворобі залежності від гри (лудоманії) окремих членів суспільства. Надто розвинута азартна гра завдає невиправного впливу на світосприйняття всього суспільства, формуючи, особливо у молоді, споживацьку психологію, розуміння того, що гра може надати джерело для існування, бути достатньою заміною праці. Крім цього, гральний бізнес, експлуатуючи порок людини та не створюючи жодної доданої вартості, не може бути схвалений суспільною мораллю. Саме цими факторами зумовлювалося те, що азартна гра протягом всієї своєї історії була або предметом державної монополії, або заборонялась взагалі. Невеликі проміжки часу, коли азартна гра проводилася без обмежень, відзначалися гучними скандалами, пов’язаними з шахрайством її організаторів. Саме ці фактори зумовили те, що майже всі цивілізовані країни світу сприйняли концепцію державної монополії на проведення азартних ігор. Концепція полягає в тому, що за загальним правилом азартні ігри забороняється проводити на території всієї держави. Однак на рівні закону встановлюються окремі винятки. Так, азартні ігри може проводити держава безпосередньо через операторів, що повністю або переважно перебувають у державній власності (Скандинавські країни, Голландія, Австрія, Кіпр тощо) або через недержавних операторів, які проводять ігри на умовах концесії (Італія, частково, Греція, Великобританія). Чим історично обумовлюється така модель побудови ринку? Спробуємо розібратися. Промислові або підприємницькі джерела доходів, якими держава користується для себе, зовсім не допускаючи або обмежуючи вільну конкуренцію, мали назву регалій (від лат. regalis – царський). Регалії, до яких належить і державна монополія на гральному ринку, як регалії нижчого порядку, виділилися з т.зв. regalia majora – регалій вищого порядку (право держави на землю, суд і стягнення податків). Історії відомі різні види регалій (монополій), що існували в різні часи. Тютюнова, чайна, сірникова, алкогольна, карткова, лотерейна, гасова, фарфорова, поштова, соляна, монетна – багато з цих монополій безповоротно пішли в історію, але деякі дожили до наших днів. Чому? Про це дещо пізніше. Великий російський фінансист І.І. Янжул у своїй фундаментальній праці «Основные начала финансовой науки. Учение о государственных доходах» (1904 р.) виділяв три категорії регалій: регалії, в яких держава виступає нарівні з приватними підприємцями, не обмежуючи істотно або не обмежуючи зовсім свободу конкуренції; регалії, в яких держава значно обмежує або абсолютно виключає приватну конкуренцію, роблячи так виключно в громадських, політичних чи економічних інтересах, побоюючись шкоди, яку б могли заподіяти зазначені види діяльності, опинившись у приватних руках; регалії, в яких виключення приватної ініціативи обумовлюється єдино переслідуванням фіскальних цілей. Останні два види регалій є публічно-правовими, що передбачає собою обмеження державою вільного ринку шляхом встановлення жорстко імперативних обмежувальних норм. Заради справедливості відзначимо, що держави на законодавчому рівні, як правило, не робили особливих відмінностей між другим і третім видом регалій, а їх розмежування здійснювалося на теоретичному рівні. Наприклад, питна монополія, що належить до третього виду практично всіма вченими (див., напр., І.Т. Тарасов «Очерк науки финансового права»), вводилася державами з виключно благими, соціальними цілями. Як заявив в кінці ХІХ століття міністр фінансів Росії С.Ю. Вітте: «монополія є єдиним засобом до обмеження в інтересах моральності і народного здоров'я зловживання спиртними напоями і до вилучення з вживання напоїв, безумовно, шкідливих для здоров'я». Так, при встановленні монополії в Росії був введений жорсткий горілчаний стандарт (очищений гарячим способом горілчаний спирт не нижче 40 градусів) і встановлена спеціальна лабораторія у Санкт-Петербурзі для контролю за якістю алкоголю. Крім того, винна монополія в Росії сприяла інтересам поміщиків, забезпечуючи високі ціни на продукцію, яка купується в них. Цікаво, що боротьба з алкоголізмом, що стала метою винної монополії у Швейцарії у 1885 році, дійсно скоротила обсяг споживаного населенням спирту майже вдвічі. Таким чином, для всіх без винятку регалій другої групи і для більшості регалій третьої групи державою визначалися більш-менш чіткі соціальні цілі та завдання. Разом з тим, державні монополії обіцяли і інші вигоди, до яких відомий фінансист А. фон Рутцен ще в 1907 році зокрема відносив: Забезпечення належної якості продукту і його належного збуту; Можливість збільшення державою своїх прибутків незалежно від розмірів оподаткування, тобто направлення на свою користь підприємницького прибутку; Зменшення витрат, пов'язаних з отриманням доходу, виходячи з того, що нагляд за казенними підприємствами може бути значною мірою скорочено у порівнянні з наглядом за приватними закладами, схильними до порушень інтересів фіску. Однак, як показала історія, державна монополія в класичному її вияві (тобто здійснення діяльності безпосередньо державою через повністю належні йому підприємства) має також значну кількість недоліків, до яких відносять: Великі витрати на створення та утримання монополії (на заснування винної монополії в Росії були витрачені небачені на ті часи кошти – 296,6 млн руб.). Адже загальновідомо, що держава, будучи неефективним власником, витрачає на утримання підприємства на порядок більше, ніж приватний власник. Важке прогнозування доходів від державних монополій, які залежать від значної кількості суб'єктивних та об'єктивних факторів, які слабо піддаються аналізу. Зростання корупції та розкрадання коштів, виручених державними монополіями. Слабо реалізована в рамках державного апарату потреба в якісній, високопрофесійній команді, яка власне і могла б організувати ефективну державну монополію. Саме сукупність вищевказаних негативів державних монополій всупереч, здавалося б, очевидним перевагам такої моделі для держави спричинила те, що більшість державних регалій третьої групи (крім найбільш прибуткових) були скасовані капіталістичними країнами на початку ХХ століття. Хоча, у XVІІІ столітті в Європі практично всі ремесла і товари були в тій чи іншій мірі предметом монополії держави. До наших же часів «дожили» такі фіскальні монополії, як монополія на випробування і клеймування державним пробірним клеймом ювелірних та інших виробів з дорогоцінних металів, діяльність у галузі військово-технічного співробітництва, виробництво етилового спирту та деякі інші. Тим часом, регалії другої групи, що мають переважно або виключно поліційне значення (напр. поштова, картярська, лотерейна) в країнах Європи залишилися практично без змін, адже їх існування пояснюється не тільки і не стільки інтересами фіску, скільки інтересами суспільства, необхідністю запобігти тим негативним наслідкам, які тягне за собою для суспільства запровадження певного виду діяльності приватними особами або його повна заборона. Азартні ігри (у т.ч. лотереї), будучи класичним прикладом державної регалії (монополії) другої групи, монополізовані державою у переважній більшості країн Європи. В Австрії азартні ігри проводяться монопольно оператором «Австрійські казино», а лотереї оператором «Австрійські лотереї», які перебувають під повним контролем, хоч і не в повній власності держави. У Греції азартні ігри проводяться в 9 казино, 6 з яких належать державі, а державні лотереї та букмекерські ігри – 3-ма операторами, 2 з яких недержавні. У Фінляндії азартні ігри проводяться 3-ма операторами. У Нідерландах – одним оператором, що належить державі. Державна монополія на всі азартні ігри встановлена в Норвегії, Данії, Швеції, Ісландії, Ірландії та інших країнах. На лотереї монополія встановлена у всіх без винятку країнах Європи. Винятком із загального правила є приклад Англії, де відсутня державна монополія на проведення азартних ігор. Однак, лотереї тут проводяться також монопольно приватним оператором «Камелот», який виграв відповідний державний тендер. Безперечно, сучасне українське законодавство, що врегульовує відносини у сфері випуску та проведення лотерей вочевидь застаріло та потребує нагальних змін. Більше того, лотерейну галузь, як і гральний бізнес в державі в решті решт слід врегулювати на рівні закону. Адже спроби прийняття системного нормативного акту на рівні закону тривають ще з 1998 року. Водночас, прийняття не виваженого документу може завдати більшої шкоди як ринку так і державі. Саме тому вкрай необхідним є відкриття публічної дискусії щодо майбутнього грального ринку із залученням спеціалістів, які володіють необхідними знаннями та ознайомлені з досвідом проведення азартних ігор в зарубіжних країнах. | |
| Переглядів: 754 | Рейтинг: 0.0/0 |
| Всього коментарів: 0 | |